За місяць : 1106
статей : 1008
| Рубрики : | Історія бібліотечної справи України |
Міністерські каталоги – прийнята у другій половині 19 – на початку 20 ст. загальна назва низки офіційних видань, що випускались в Росії особливим відділом Вченого комітету Міністерства народної просвіти і призначались для жорсткого регламентування складу фондів народних і шкільних бібліотек. Перші два з цих видань вийшли у 1884 і 1887 рр. під назвою «Указатель книг, одобренных Учёным комитетом Министерства народного просвещения», третє – у 1897 р. («Каталог книг и периодических изданий для бесплатных народных библиотек», з подальшими доповненнями). Згідно з цими виданнями, в найбільш доступних для населення бібліотеках Російської імперії допускалась наявність щонайбільше 2–3% всієї друкованої продукції, що виходила в країні. До того ж, на момент виходу чергового випуску М. к., як правило, зі значним запізненням, більшість включених до них книг вже виявлялись розпроданими, і бібліотеки вже не могли їх придбати. Беззастережна перевага в М. к. надавалась відомчим офіційним, довідковим та бездоганним для царату в ідеологічному розумінні виданням, насамперед монархічного, релігійно-морального, ультрапатріотичного змісту; водночас видання українською мовою та мовами інших народів Російської імперії в народних бібліотеках не допускались.
З виданням Міністерством внутрішніх справ «Правил о бесплатных народных читальнях и о порядке надзора за ними» (1890) та запровадженням посад так званих споглядачів у бібліотеках, на яких покладався обов’язок стежити за складом фондів книгозбірень, М. к. стали інструментом впливу на формування світогляду читачів у руслі політики царату та тотального контролю за політичною благонадійністю бібліотекарів. У разі виявлення споглядачами у фондах народних бібліотек видань, не зазначених у М. к., а також тих, що включались до «Алфавитного списка произведений печати, запрещенных к обращению в публичных библиотеках и общественных читальнях», які тричі, починаючи з 1884 р., випускало Головне управління у справах друку, на бібліотекарів накладались суворі покарання, а заборонені видання вилучались.
Аналогічно з М. к. переліки книг і періодичних видань для профільного комплектування окремих мереж бібліотек, видавали й деякі інші відомства Росії, зокрема Міністерство землеробства.
Практика застосування М. к. постійно піддавалась різкій критиці з боку радикально налаштованої інтелігенції, яка справедливо вбачала в них прояв цензурних утисків і тенденційне перепинення доступу читачів до альтернативних джерел інформації, кращих зразків російського і світового письменства, штучне обмеження репертуару масового читання та просвітницької функції книгозбірень. Протести і численні клопотання громадськості (земств, комітетів грамотності, різних товариств та ін.), публіцистів, політичних діячів та окремих видавців, що наполягали на перегляді усталеної практики видання списків, урядовими колами відхилялись. Лише після революційних подій 1905–1907 рр., скасування у 1905 р. «Правил о бесплатных народных читальнях…» значення М. к. поступово було зведено нанівець; попри їх відновлення у 1912 р., вони перестали впливати на формування фондів бібліотек з поваленням царату у 1917 р. Крім М. к., протягом 1864–1917 рр. загалом було опубліковано 33 циркуляри Міністерства народної просвіти, якими так чи інакше регламентувалися правила придбання книг і періодичних видань та користування ними в учительських, учнівських, народних бібліотеках і безплатних бібліотеках-читальнях.
Блюм А. В. Цензурная регламентация репертуара массового чтения в России (конец ХIX – первая половина ХХ вв.) / Блюм А. В. // Библиотеки и чтение в ситуации культурных изменений : материалы Междунар. конф. (Вологда, 18–22 июня 1996 г.). – Вологда, 1996. – С. 23–36;
Жирков Г. В. История цензуры в России ХІХ–ХХ вв. / Жирков Г. В. – Москва : Аспект-Пресс, 2001. – 368 с.;
Строева А. А. Практика цензурного контроля над библиотечными фондами во второй половине ХІХ – начале ХХ века (по материалам губерний Черноземного Центра) / А. А. Строева // Библиосфера. – 2013. – № 1. – С. 31–38;